Як побороти співзалежність у домашніх умовах?
Як побороти співзалежність у домашніх умовах та чи можливо це зробити? На даний момент це особливо актуально… Адже, на жаль, ми рідко знаходимо для себе час. А про те, що для ефективного результату треба ще кудись ходити, годі вже казати. Цього разу Олексій Лінник, керівник філії ГС «Пальміра Плюс» м. Києва, детально все розповів. Та дав зрозуміти багато речей щодо цього для близько ста осіб на регіональному семінарі для рідних та близьких залежних!
Я не співзалежна!
«Я не співзалежна! У мене немає жодних проблем! Це наркозалежний винен в усьому…» За ширмою заперечення та бажанням перекласти вину на людину, котра «приносить проблеми» криється банальна річ. Звичайна відсутність мотивації займатися собою.
Безумовно так набагато простіше! Обвинуватити когось, а не спрямовувати погляд на себе… Адже, це боляче та приємно бачити свої слабкі сторони. Але, хіба це нічого не нагадує? Саме так поводять себе залежні, щоб якомога краще сховати свою справжню сутність.
І все це заради того, щоб ввести в оману, у першу чергу, самого себе. Адже, «у мене все добре, я не співзалежна».
Чому заперечення – найгірший ворог?
Все описане вище, знову ж таки, можна назвати одним словом – заперечення. Воно – найгірший ворог під час одужання. Чому? Тому, що живучи в ілюзії «все в порядку», навколо нічого не змінюється.
Що ж відбувається?
- Погіршення ситуації через відсутність розуміння проблеми та бездіяльність щодо неї.
- Страждання, безвихідь та застигле питання про причини цього погіршення.
- Нехтування усіма корисними рекомендаціями, оскільки «я знаю краще»…
Запитання ставляться назовні, хоча насправді корні криються глибоко всередині. Переконати в цьому співзалежних майже неможливо… Вони заплутуються у хибних судженнях, без згоди на визнання власної недуги та живуть у лячному лабіринті нескінченної жалоби до себе та намаганнях змінити свого залежного…
А все могло б бути інакше… Адже, зруйнувавши усі повітряні фортеці та поглянувши на те, що оточує тверезим поглядом, можна було б вибратися з усієї цієї нерозв’язної головоломки.
Робота над співзалежністю та залежність
Чому ж надається така увага роботі над співзалежністю? Та, яким чином до неї прикріплюється залежність? Давно відомо, що дані недуги обов’язково переплітаються між собою. Одна не може існувати без іншої. Тому, спілкуючись про позбавлення від них, можна впевнено заявити: працювати потрібно обом сторонам!
На практиці, звичайно, виходить зовсім по-іншому. Рідні та близькі віддають свого залежного на лікування та вважають це єдиним обов’язковим пунктом одужання. І, нехтують відвідуванням груп та семінарів, адже хворий він, а не вони.
Така позиція призводить до певного «бунту» у залежних. Як так, родина, якій відомо про власну недугу нічого з цим не робить? Не дивно, що вони теж будуть дотримуватися схожої позиції: даремно витрачати час у відділеннях психосоціальної допомоги, який міг би піти їм на користь…
Чи готові ви працювати над собою?
Напевно, найцікавішим на семінарі стало відкрите питання… Чи готові ви постійно відвідувати групи для співзалежних та справді працювати над собою? Виявилось, що одиниці згодні на такі умови. Кожен знаходить собі «найзручніші» відмовки:
- Робота.
- Домашні справи.
- Відсутність вільного часу навіть у вихідні.
Тобто, бажання, як такого, щось змінити, насправді нема… Це наштовхнуло на роздуми… Та, можливо, дало зрозуміти, що може все-таки пора докладати зусиль не лише до «лікування» свого рідного, а й самого себе… Та, припинити шукати легких шляхів, на кшталт «як побороти співзалежність у домашніх умовах»…
